В детстве мама всегда пела мне на ночь украинские
народные песни. Именно их использую в качестве колыбельных сейчас и я!
У меня, как и у большинства киевлян, первый язык –
русский. К сожалению, много семейных традиций было утрачено. Но песни прошли
сквозь века и культуры, сохранив свой дух.
Сложно описать, что значат для меня колыбельные. Это
не просто мелодия, с помощью которой можно быстрее уложить спать малыша. Это –
душа народа. Для меня петь колискові – это целое таинство, во время
которого я чувствую присутствие своих предков, которые из поколения в поколения
передавали некий код, послание, а теперь пришла и моя очередь донести его до
своих детей.
Мне приятно осознавать, что у моего малыша будет аж
три родных языка и две Батьківщини. Муж практически
всегда говорит с ним па-беларуску, я – українською и по-русски, а иногда
даже по-английски и по-французски)))
Такая мультикультурность, на мой взгляд,
только пойдёт на пользу Мартыну. Но то, что я пою именно украинские песни перед
сном, я уверена, привьёт ему особое отношение не только к украинскому языку, но
и к украинской культуре :)
Хочу поделиться с вами подборкой слов десяти наших любимых народных песен (кое-где я убрала
печальную концовку или из двух вариантов песни выбрала счастливый;)
Рідна
мати моя
Рідна мати моя, ти ночей не доспала
І водила мене у поля край села,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя дала,
І в дорогу далеку ти мене на зорі проводжала,
І рушник вишиваний на щастя, на долю дала.
Хай на ньому цвіте росяниста доріжка,
І зелені луги, й солов'їні гаї,
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші твої.
І твоя незрадлива материнська ласкава усмішка,
І засмучені очі хороші блакитні твої.
Я візьму той рушник, простелю, наче долю,
В тихім шелесті трав, в щебетанні дібров.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство, й розлука, і вірна любов.
І на тім рушничкові оживе все знайоме до болю -
І дитинство, й розлука, й твоя материнська любов.
Місяць
на небі
Місяць на небі, зіроньки сяють,
Тихо по морю човен пливе.
В човні дівчина пісню співає,
А козак чує - серденько мре.
Ця пісня мила, ця пісня люба,
Все про кохання, все про любов.
Як ми любились та й розійшлися,
Потім зійшлися навіки знов.
Ой очі, очі, очі дівочі,
Темні, як нічка, ясні, як день!
Ви ж мене, очі, плакать навчили,
Де ж ви навчились зводить людей?
Нiч яка
мiсячна
Нiч
яка мiсячна, зоряна, ясная!
Видно, хоч голки збирай.
Вийди, коханая, працею зморена,
Хоч на хвилиноньку в гай.
Ти не лякайся, що босиi нiженьки
Змочиш в холодну росу:
Я тебе, милая, аж до хатиноньки
Сам на руках вiднесу.
Сядем обоє ми тут пiд калиною -
I над панами я пан!
Глянь, моя рибонька, - срiбною
хвилею
Копиться в полi туман.
Ти ж не лякайся, що змерзнеш, лебедонько,
Тепло - нi вiтру,
нi хмар:
Я пригорну тебе до свого серденька,
А воно палке, мов жар.
Гай чарiвний, нiби
променем всипаний,
Чи загадався, чи спить:
Вiн на стрункiй
та високiй осичинi
Листя пестливо тремтить.
Небо глибоке, засiяно зорями, -
Що то за Божа краса!
Перлами ясними по пiд тополями
Грає краплиста роса.
Ой, у
вишневому саду
Ой, у вишневому саду, там соловейко щебетав.
До дому я просилася, а він мене все не пускав,
До дому я просилася, а він мене все не пускав.
О, милий мій, а я ж твоя, дивись, яка зійшла зоря,
Проснеться матінко моя, буде питать, де була я,
Проснеться матінко моя, буде питать, де була я.
А ті їй дай такий отвіт: яка чудова майська ніч,
Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все,
Весна іде, красу несе, а тій красі радіє все.
Доню моя, у чому річ, де ти блукала цілу ніч,
Чому розплетена коса, а на очах бренить сльоза,
Чому розплетена коса, а на очах бренить сльоза?
Коса моя розплетена, її подруга розплела.
А на очах бренить сльоза, бо з милим розлучилась я,
А на очах бренить сльоза, бо з милим розлучилась я.
Мамо моя, ти вже стара, а я щаслива, й молода,
Я жити хочу, я люблю, мамо, не лай доню свою,
Я жити хочу, я люблю, мамо, не лай доню свою.
Чом ти
не прийшов
Чом ти не прийшов, як місяць зійшов,
Я тебе чекала.
Чи коня не мав, чи стежки не знав,
Мати не пускала.
Чи коня не мав, чи стежки не знав,
Мати не пускала.
І коня я мав, і стежку я знав,
І мати пускал.а
Найменша сестра бодай не зросла,
Сідельце сховала.
Найменша сестра бодай не зросла,
Сідельце сховала.
А старша сестра сідельце знайшла,
Коня осідлала,
Поїдь братику до дівчиноньки,
Що тебе чекала.
Поїдь братику до дівчиноньки,
Що тебе чекала.
Тече річенька невеличенька,
Скочу-перескочу,
Віддайте мене, моя матінко,
За кого я схочу.
Віддайте мене, моя матінко,
За кого я схочу.
Чорнії
брови, карії очі
Чорнії брови, карії очі,
Темні, як нічка, ясні,
як день!
Ой очі, очі, очі дівочі,
Де ж ви навчились зводить людей?
Ой очі, очі, очі дівочі,
Де ж ви навчились зводить людей?
Вас і немає, а ви мов тута,
Світите в душу, як дві зорі.
Чи в вас улита якась отрута,
Чи, може, справді ви знахарі?
Чи в вас улита якась отрута,
Чи, може, справді ви знахарі?
Чорнії брови — стрічки шовкові,
Все б тільки вами я любувавсь.
Карії очі, очі дівочі,
Все б тільки я дивився на вас!
Карії очі, очі дівочі,
Все б тільки я дивився на вас!
Чорнії брови, карії очі!
Страшно дивиться весь час на вас!
Не будеш спати ні вдень, ні вночі,
Все будеш думать, очі, про вас.
Не будеш спати ні вдень, ні вночі,
Все будеш думать, очі, про вас.
Чорнобривці
Чорнобривців
насіяла мати
У моїм
світанковім краю,
Та й навчила
веснянки співати
Про квітучу
надію cвою.
Приспів:
Як на ті
чорнобривці погляну,
Бачу матір
стареньку,
Бачу руки твої
моя мамо,
Твою ласку я чую
рідненька.
Я розлуки і
зустрічі знаю,
Бачив я у чужій
стороні
Чорнобривці із
рідного краю,
Що насіяла ти
навесні.
Приспів.
Як на ті
чорнобривці погляну,
Бачу матір
стареньку,
Бачу руки твої моя
мамо,
Твою ласку я чую
рідненька.
Прилітають до
нашого поля
Із далеких країв
журавлі,
Розцвітають і щастя,
і доля
На моїй
українській землі.
При
долині кущ калини
При долині кущ калини
Нахилився до води.
Ти скажи, скажи, калино,
Як попала ти сюди.
Якось ранньою весною
Козак бравий прискакав.
Милувався довго мною,
А тоді з собою взяв.
Він хотів мене калину
Посадить в своїм саду.
Не довіз і в полі кинув –
Думав, що я пропаду.
Я за землю ухопилась,
Стала на ноги свої.
І навіки поселилась
Де вода і солов’ї.
Ти не дми на мене, вітре,
Я тепер не пропаду:
Наді мною сонце світить
І надалі я цвіту.
Черемшина
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
Всюди буйно квітне черемшина,
Мов до шлюбу вбралася калина,
Вівчаря в садочку,
В тихому куточку
Жде дівчина, жде.
Йшла вона в садок повз осокори,
Задивилась на високі гори,
Де з беріз спадають чисті роси,
Цвіт калини приколола в коси.
Всюди буйно квітне черемшина…..
Ось і вечір, вівці біля броду
З Черемоша п'ють холодну воду,
У садочку вівчаря стрічає
Дівчинонька, що його кохає.
Всюди буйно
квітне черемшина…
Знов зозулі голос чути в лісі,
Ластівки гніздечко звили в стрісі,
А вівчар жене отару плаєм,
Тьохнув пісню соловей за гаєм.
Всюди буйно
квітне черемшина….
Сіла
птаха
Сіла птаха білокрила на тополю,
Сіло сонце понад вечір за поля
Покохала, покохала я до болю
Молодого, молодого скрипаля.
Покохала, зачарована струною,
Заблукала та мелодія в гаю.
В гай зелений журавлиною весною
Я понесла своє серце скрипалю.
Йшла до нього, наче місячна царівна,
Йшла до нього, як до березня весна.
І не знала, що та музика чарівна
Не для мене, а для іншої луна.
Покохала, зачарована струною,
Заблукала у березовім гаю,
І понесла журавлиною весною
В гай зелений своє серце скрипалю...
Комментариев нет:
Отправить комментарий